Який зв'язок між кишківником та емоціями?
- 31.10.14, 13:44
Ще донедавна я би сприйняла таке питання аморальним і гостро висміяла би автора. Але.
Напередодні ненароком почула фразу якоїсь титулованої у відповідних знаннях жіночки в одній передачі по телеку. Про те, що відношення до матеріальних цінностей, зокрема, до грошей, формується в дитини на стадії здобуття вміння какати у горщик. От таке смішнюче дійство, але це факт. Науковий. Виявляється, якщо дитинці не дозволяти сидіти на горщику досхочу - вона виростає скупою, жадною, та дріб'язковою.
І тут мене як підштрикнуло - ці слова дещо пояснюють з моїх власних спостережень! Давно запримітила: кожне щире радісне естетичне захоплення чимсь візуально супроводжується спринтом до вбиральні "по великому" реально. І це дивує.
Варто тільки чимсь захопитися, приємно здивуватися!
Під час шопінгу, якщо пощастило роздивлятися, переглядати, міряти, дуже красиві речі - я мушу звідти мало не вибігати в пошуках напису "wc".
Так само й під час переглядання дуже красивих колекцій тканини (а я обожнюю шити).
Навиворіт вивертає.
Я думала, може це якась алергія на тканину. Але ні, бо коли захопилася веб-розробкою, то під час споглядання геніальних вирішень цікавих задач - зі мною почало відбувати те саме. Особливо, якщо ці задачі графічні, і візуально картинка приносить задоволення (наприклад, коли дізналася, як роблять пасхалки в action-грі).
Тож, ані тканина, ані раціон тут ні до чого.
Тут явний зв'язок між дуже сильною позитивною емоцією щирого радісного захоплення та кишківником.
Хто може пояснити цей факт?
Заглиблюючись в це питання, пов'язуючи факти, спогади, аналізуючи вплив державного виховання (різні ситуації зі шкіл та садків), маю всі підстави вважати і сигналізувати: дітей змалку пресували на тему какання, стимулювали боязнь ходити по великому в школах та садках, вдавалися навіть до певних заборон. А отже, маю підстави вважати питання серйозним.
Доречі, здається я знайшла "золоту формулу" здоров'я
. Більше радості в житті - менше проблем зі здоров'ям.
Простіше кажучи - емоції впливають на здоров'я.
Як зветься наука, що вивчає зв'язок між емоціями і здоров'ям?
Напередодні ненароком почула фразу якоїсь титулованої у відповідних знаннях жіночки в одній передачі по телеку. Про те, що відношення до матеріальних цінностей, зокрема, до грошей, формується в дитини на стадії здобуття вміння какати у горщик. От таке смішнюче дійство, але це факт. Науковий. Виявляється, якщо дитинці не дозволяти сидіти на горщику досхочу - вона виростає скупою, жадною, та дріб'язковою.
І тут мене як підштрикнуло - ці слова дещо пояснюють з моїх власних спостережень! Давно запримітила: кожне щире радісне естетичне захоплення чимсь візуально супроводжується спринтом до вбиральні "по великому" реально. І це дивує.
Варто тільки чимсь захопитися, приємно здивуватися!
Під час шопінгу, якщо пощастило роздивлятися, переглядати, міряти, дуже красиві речі - я мушу звідти мало не вибігати в пошуках напису "wc".
Так само й під час переглядання дуже красивих колекцій тканини (а я обожнюю шити).
Навиворіт вивертає.
Я думала, може це якась алергія на тканину. Але ні, бо коли захопилася веб-розробкою, то під час споглядання геніальних вирішень цікавих задач - зі мною почало відбувати те саме. Особливо, якщо ці задачі графічні, і візуально картинка приносить задоволення (наприклад, коли дізналася, як роблять пасхалки в action-грі).
Тож, ані тканина, ані раціон тут ні до чого.
Тут явний зв'язок між дуже сильною позитивною емоцією щирого радісного захоплення та кишківником.
Хто може пояснити цей факт?
Заглиблюючись в це питання, пов'язуючи факти, спогади, аналізуючи вплив державного виховання (різні ситуації зі шкіл та садків), маю всі підстави вважати і сигналізувати: дітей змалку пресували на тему какання, стимулювали боязнь ходити по великому в школах та садках, вдавалися навіть до певних заборон. А отже, маю підстави вважати питання серйозним.
Доречі, здається я знайшла "золоту формулу" здоров'я
. Більше радості в житті - менше проблем зі здоров'ям.Простіше кажучи - емоції впливають на здоров'я.
Як зветься наука, що вивчає зв'язок між емоціями і здоров'ям?
- 01.11.14, 11:07
Мені часто пишуть, що написане тут давно всім відомо, і само собою давно вже відоме. Відоме всім і скрізь від старих до малих.
Виходить, тільки я така тупа і не знала 
А може знала. Тільки не фіксувала ці знання саме усвідомленням. А? Що як саме так? ;)
Пропоную всім, кому щось відоме з проявів на фізичному тілі якихось емоцій описати це тут.
Можливо, давно вже відомо від чого з'являються прищі, а хтось один не знає, наприклад. Чи там, від чого болить голова в людей, пропадає чи навпаки підвищений апетит. Тощо.
Прошу!
А може знала. Тільки не фіксувала ці знання саме усвідомленням. А? Що як саме так? ;)
Пропоную всім, кому щось відоме з проявів на фізичному тілі якихось емоцій описати це тут.
Можливо, давно вже відомо від чого з'являються прищі, а хтось один не знає, наприклад. Чи там, від чого болить голова в людей, пропадає чи навпаки підвищений апетит. Тощо.
Прошу!
13241
10175
Краща відповідь:
Ну, так это давно известно! Не зря же у людей вырывается, иногда - "какая красота - усраться можно!" ))) Так что, снимайте с себя погоны первооткрывателя какой-то "формулы"... .
Питання закрите
0
Повернутися до відповідей
PRETENDER
22:04, 31.10.2014
"Як зветься наука, що вивчає зв'язок між емоціями і здоров'ям?"
ПСИХИАТРИЯ
PRETENDER
21 21:13, 01.11.2014
симтоматическая - это накачка седативными для снижения реактивности человека? типа нет сил проявить свои посылы - нет проблем?:)
....."
Уважаемый. Вы психиатр?
Если вы не в теме, то воздержитесь от пространственных словоблудий.
Трудно описать удовлетворение от своей работы, когда ребёнок, который вырывал себе волосы, расцарапывал лицо, резал вены, кидался на родственников с ножем, срал в кровать а потом ещё размазывал это по стенам, таки закончил школу и поступил в техникум благодаря приёму хорошего, но все таки дорогого антипсихотики.
И боль от осознания, что он никогда не выздоровеет и его дети тоже будут такими. Что без "седативных" он умрёт или убьет кого-нибудь.
PRETENDER
22 21:28, 01.11.2014 Відповідь на 19 от Rиsя
Я не знаю, что у вас за проблема с братом, но врачи бывают разные. Может стоит обратиться за третичной высокоспециализированной медицинской помощью?
Так же бывают и разные заболевания. При резистентных состояниях очень хорошо помогает такой, казалось бы варварский метод, как электросудорожная терапия.
Да, я назначал. Да, я присутствовал. Да, я видел результат. Да, помогло. Через 5 лет, больная вернулась с обострением (но прошло таки 5 лет!) и сама попросила повторить.
PRETENDER
23 21:32, 01.11.2014
Ах да. Ещё я не перевериваю любых распространителей религий.
Они дают Веру. Всего лишь веру... За деньги и потраченное зря время... Когда в это время и за эти деньги можно было бы действовать.
Rиsя
24 22:37, 01.11.2014 Відповідь на 21 от PRETENDER
Вмешиваюсь в разговор. Но любопытно.
От чего такое бывает с людьми?
Если повспоминать себя в молодости - крышу рвало иногда (не так, но мысли разные были) от того, что меня запирали в квартире. А мне хотелось наружу, на воздух, к друзьям...
Может с тем ребенком, что Вы описали, происходил протест?
Rиsя
25 22:42, 01.11.2014 Відповідь на 22 от PRETENDER
Обращались уже везде.
Врачи, такое впечатление, что нас самих хотят свести тоже с ума))))
Сначала они говорят "мы не знаем на самом деле что с ним", потом они говорят "это шизофрения", дают ему инвалидность второй группы, говорят, что это неизлечимо. А потом говорят "шизофрении, на самом деле, не существует, мы не знаем на самом деле что это",
Как-то так.
Но этим мама с сестрой занимались. Я знаю только уже окончательный результат и последнего его врача.
Лечение происходит следующим образом: - Петя, ты голоса слышишь? - Да. - Давайте ему столько то таблеток... - Петя ты голоса слышишь? - Нет. - Давайте столько-то таблеток.
А Петя возможно вообще соврал. И это так и было. Он потом дома разговаривал с вообразимыми собеседниками, и я об этом рассказала позже врачу.
Rиsя
26 22:44, 01.11.2014 Відповідь на 22 от PRETENDER
У моего брата отсутствует личность.
И меня, черт возьми, бесит то, что это обозвали болезнью и лечат таблетками!!!
Если бы врачи знали всю историю его жизни, что и как было!!
Но врачи не собираются выслушивать эти бредни, и я не утруждаюсь особо навязывать ненужные им рассказы, потому что и так вижу - даже если и рассказывать, то такое не решается, потому, что у нас подобным не занимаются! У нас для меньших проблем и сокращения времени предпочитают таблетками приглушать последствия!!! Но не решать сам очаг!
Rиsя
27 22:47, 01.11.2014 Відповідь на 22 от PRETENDER
К тому же уверена - уже поздно решать эту проблему. Человек прожил в том корыте, в которое его усадила судьба почти тридцатник лет. И разве могут быть шансы, что после тридцати возможно начать жизнь с нуля? Мне кажется, даже если этого добиться, то именно это и убъет его окончательно.
Представить страшно - просыпаешься, а тебе тридцать лет и за плечами ничего...
PRETENDER
28 23:10, 01.11.2014 Відповідь на 27 от Rиsя
Печалька.
Я был за два года ни четырёх международных конгрессах и никто не знает в чем причина, только теории.
Ещё не созданы технологии, чтобы понять проблемы мозга. А ещё только 100 лет назад не знали наркоза, а 40 лет назад боялись оперировать сердце...
Rиsя
29 23:46, 01.11.2014 Відповідь на 28 от PRETENDER
Я несколько поддаюсь всеобщему мнению и написала немного не так, как на самом деле - он не всегда таким был. А где-то лет с тринадцати. До тринадцати это был обычный ребенок.
Значит, он не тридцать, а четырнадцать лет находится в своем уходе в себя.
А началось все с того, что его сильно пугал кто-то в школе. Били мальчишки. Надо заметить - это было предельно добрый и предельно мягкий характером ребенок. Его даже букашки пугали сильно. Меня тоже в детстве пугали, но его пугали сильнее.
В школе его начали бить. А потом он начал приходить со сломанными пальцами. А однажды пришел со сломанной рукой, лежал неподвижно и отказывался рассказывать. Ему даже денег дал тот, кто сломал, и он отдал нам деньги.
Два дня лежал, мама силой оттащила ложить гипс.
Бросил ходить в школу. И начал чудить
Rиsя
30 23:52, 01.11.2014 Відповідь на 28 от PRETENDER
Не знаю в чем причина у других, зато знаю причину своего брата.
Сильный страх, ужас, и отсутствие тех, кому бы мог доверять.
У него никогда небыло ни единой души в этом мире. Мы с сестрой немного издевались над ним за то, что он мальчик. Он не мог и не хотел нам доверять. Он хотел быть настоящим мужчиной. Мы росли замкнуто, с одной мамой.
Ему была необходима обычная жизнь, которой у него небыло.
Общался с людьми всегда легко.
Еще его в те двенадцать лет предал самый лучший друг, один мальчик со двора. Но мы не знаем как именно он его предал.
Знаю только, что тот мальчик ради статуса сдружился с теми, кто бил моего брата. Может это и подкосило тоже...