Зачем нужно много людей?

Такой вот вопрос не детский.

Если вы семья и у вас есть дети - зачем вы их рожали? Сложно ли ответить вам на этот вопрос?
Почему людей должно быть много? Зачем?

В моей голове не укладывается - зачем бедным людям, которые не могут даже себя полноценно кормить, дети? Почему мегамногодетные семьи в основном среди тех, кто не может их поставить на ноги? О чем такие родители думают?

Почему никто здраво не оценивает качество своих генов/кровей... Зачем те, кто серьезно наследственно больны во что бы то ни стало воспроизводят на свет ребенка? Неужели им плевать на то, что и этот ребенок будет болен, и его дети тоже... Неужели личные прихоти важнее?

Навеяно следующими реальными фактами:
1) Семья из неизлечимо больных наследственной болезнью приложила массу сил и средств на рождение ребенка. И они его родили. Что будет дальше с ними - не известно, поскольку их болезнь серьезно ухудшает качество их жизни, не говоря уже о ребенке.
2) Прочитала историю, в которой рассказывается об одинокой женщине, которая родила девятерых детей и пятерых отдала в детдом. Говорит что рожать хорошо для её здоровья.
3) На улицах и в транспорте можно задохнуться от количества людей. Зачем так много!? Я бы понимала еще, если бы все были здоровыми, качественными, умными... а то ж! Зачем?

Давайте вместе порассуждаем на эту тему?

Питання закрите

Відповіді (25)
Схожі питання (1)

Повернутися до відповідей

Prymara

2137515072

13:18, 29.07.2012

цікаве питання. мабуть Ви соціопат (принаймі ще більший ніж я ))) )
ви тримали на руках немовля? дивилися в очі малюка? раділи, сміялися, плакали з ним????? Вам колинебудь хотілося віддати все дитині, похреснику???? якщо ні, то питання відпадає
з якого дива Ви взяли що у хворих батьків обовязково народиться нездорова дитина? хто дає нам право вирішувати чи народжуватися дитині?
в переважній більшості саме у бідніших сімях є багато дітей (більше 2) і повірте незважаючи на те що вони не завжди добре харчуються, вдягаються, відпочивають, отримують освіту, лікуються....... вони ЩАСЛИВІ!!!! (отут справедливий вислів "не в грошах щастя")

Rиsя

21 14:34, 29.07.2012 Відповідь на 19 от Prymara

І у кількості теж. Навіщо так багато? Гадаю сім'ї б зосереджуватись на становленні однієї дитини, а вони якимись примхами починають другу... навіть самі не розуміючи нащо вона їм... А деякі і більше.

Rиsя

22 14:40, 29.07.2012 Відповідь на 20 от Prymara

Коли це було мале цуценя, воно було саме краще і його найпершим купив собі неповнолітній підліток. Але коли привіз додому - у передмістя Києва, батьки заборонили йому таку серйозну собаку. І він його повернув назад, чим завдав деякої психологічної травми цуценяті.
Таким чином цуценя лишилося у хазяїв сучки, і вони вигулювали собаку з цуценям, де і побачив його мій бувший. Погрався з ним і "закохався" поставив мене перед фактом, що в нього віднині пес. Я була проти собак взагалі. Ми жили разом. Мій бувший зовсім не роієнтується у собаках у породах і у відповідальності, тому вихованням з ненавистю до тварини зайнялася я. Була дуже суворою і жорсткою для нього, собака мене недолюблювала, бо я і їжу давала корисну а не саме мясо, І забороняла гризти меблі та взуття.
Потім, коли ми розсталися

Rиsя

23 14:44, 29.07.2012 Відповідь на 20 от Prymara

Коли ми розсталися - чоловік зник, а собаку залишив. Виявилося раптом, що він зовсім не готовий мати собаку і відмовився від нього, коли з того цуценя виросло сорокакілограмове биченя.
Я була в шоці. Кілька місяців погрожувала бувшому звернутися до правосуддя. Але мої родичі вмовили мене лишити собі собаку, бо він їм дуже полюбився.
Мені було дуже складно. Він мене травмував і не слухався. Досі на обличчі шрами. Але вже не помітні.
Довелося витрачати усі вихідні на заняття з професійним дресирувальником.
Так ми з ним подружилися. Тепер ми друзі.

Etelion